курсова 2 курс +++


ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ…………………………………………………………5-10

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН І ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК З КРИМІНАЛЬНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ………………………………………………………11

РОЗДІЛ 3. ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ……….

РОЗДІЛ 4. ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ………

ВИСНОВКИ…………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….

ВСТУП

Питання про поняття та підставу кримінальної відповідальності є одним із найскладніших в науці кримінального права,юридичній літературі. Також її застосування до особи ,яка визнана обвинувальним вироком суду винною у вчиненні злочину є складним і багатогранним процесом,що має особливий механізм такої відповідальності.

Значну увагу даному питанню поняття та підстави кримінальної відповідальності у своїх працях приділяли значна кількість вчених,зокрема таких,як Л. Багрій – Шахматов,Ю. Баулін, Я. Брайнін , Н. Кузнєцова, П. Матишевський, А. Піонтковський, С. Шапченко, С. Яценко та інші вчені.

Варто зазначити, що дана тема є досить актуальною ,адже правильне теоретичне вирішення кримінальної відповідальності має важливе практичне значення, оскільки воно пов’язане із завданнями зміцнення законності держави.

Окрім того кримінальна відповідальність має важливу мету, яка подібна до мети кримінального покарання – відновлення соціальної справедливості, кара, виправлення засудженого, а також досягнення загальної і соціальної превенції, тобто запобігання вчиненню нових злочинів. Разом з тим кримінальна відповідальність покликана вирішувати завдання кримінального законодавства, а саме здійснює правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Також проблема підстави кримінальної відповідальності є однією з найважливіших у кримінальному праві, адже від її вирішення залежить доля людини: чи підлягатиме вона найсуворішим (порівняно з встановленими нормами інших галузей права) обмеженням своїх прав, позбавленням певних благ тощо у зв’язку з вчиненим нею діянням, чи до цієї особи такий захід не буде застосований зовсім.

Метою дослідження полягає у дослідженні чи достатньо законодавчо врегульовано поняття і підстави кримінальної відповідальності, яким чином кримінально-правові відносини пов’язані із нею, а також визначення ролі кримінальної відповідальності в забезпеченні законності держави.

Відповідно до мети дослідження, було поставлено наступні завдання:

з’ясувати зміст поняття кримінальна відповідальність, а також законодавчу врегулюваність цього поняття, визначити основні ознаки кримінальної відповідальності і проаналізувати ретроспективний та перспективний аспекти цієї відповідальності;

проаналізувати кримінально-правові відносини та визначити їх взаємозв’язок з кримінальною відповідальністю;

визначити підстави кримінальної відповідальності,проаналізувати правове регулювання цих підстав;

розглянути форми реалізації кримінальної відповідальності.

Об’єктом дослідження є інститут кримінального права України,а також кримінально-правові відносини.

Предметом дослідження є сукупність нормативних положень, зокрема Кримінальний кодекс України, а також наукова література, що стосується кримінальної відповідальності.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 30 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Кримінальна відповідальність є однією із основоположних категорій кримінального права.

Вона становить універсальну категорію кримінального права, оскільки має наскрізний характер , «пронизує» майже всі інститути як Загальної так і Особливої частини або тісно пов’язана з ними. Невипадково розділ ІІ Загальної частини Кримінального кодексу України (далі- КК України) ,що має установче та відправне значення для кримінального законодавста,називається « Закон про кримінальну відповідальність» ,а у розділі ІХ містяться норми,що регулюють питання звільнення від кримінальної відповідальності. У розділах « Покарання та його види» (Х) , « Призначення покарання» (ХІ) , «Звільнення від покарання та його відбування»( ХІІ) , «Судимість» ( ХІІІ) та інших фактично містяться норми ,що передбачають різні форми ,види та етапи реалізації кримінальної відповідальності. Нарешті норми Особливої частини КК України закріплені у відповідних її статтях ( частинах статей) , установлюють кримінальну відповідальність за конкретні види злочинів.

Отже,ця категорія посідає особливе місце і причому виконує домінуючу роль у логічному ряду категорій і понять кримінального права : кримінальний закон (закон про кримінальну відповідальність ), злочин,кримінально-правові відносини ,склад злочину , звільнення від кримінальної відповідальності , покарання,призначення покарання , звільнення від покарання та його відбування ,кримінальна відповідальність за конкретні види злочину. Всі вказані категорії тісно пов’язані між собою ,що зумовлено предметом правового регулювання кримінального права, істотно впливають одна на одну , знаходяться у співвідношенні і становлять логічно узгоджену систему. Визначальне і фундаментальне значення у вказаному співвідношенні має категорія «кримінальна відповідальність». Одночасно ця категорія виконує важливу інтеграційну функцію в кримінальному праві та законодавстві. Вона з’єднує Загальну і Особливу її частини, перетворює їх інститути і норми на взаємодоповнюючі структурні елементи цілісної системи кримінального права як самостійної галузі права . При встановленні змісту кожної із цих категорій,в тому числі кримінальної відповідальності , вони повинні аналізуватись з точки зору системного підходу розглядатись не відокремлено. [1, с. 249-250]

У КК України термін «кримінальна відповідальність» зустрічається досить часто ( наприклад, ст. 2, ч 1, 2, 4 ,5 ст. 3 , ст. 4 ,ст. 5 та ін..) Разом з тим в КК не визначається її мета , зміст, наприклад,як це зроблено стосовно кримінального покарання в ст. 50 КК . При цьому необхідно зазначити , що і в кримінальному законодавстві СРСР та союзних республік це також не було зроблено .Майже єдиним виключенням на пострадянському просторі є КК Республіки Білорусь ,де у ч. 1 ст 44 зазначено,що кримінальна відповідальність виражається в засудженні від імені Республіки Білорусь за вироком суду особи,що скоїла злочин , і застосування на підставі засудження покарання або інших заходів кримінальної відповідальності відповідно до цього кодексу.

У чинному КК України поняття кримінальної відповідальності не розкривається, тому у юридичній літературі її зміст та суть визначається неоднозначно, немає її єдиного розуміння. Також це пов’язано з вирішенням ряду питань,наприклад, щодо визначення моменту початку і закінчення реалізації кримінальної відповідальності.

Найбільш поширеним є визначення кримінальної відповідальності як обов’язку особи , що скоїла злочин зазнавати заходів державного примусу [ 2, с. 39]. Це визначення видається вельми спірним. Правовий обов’язок не може ототожнюватись із правовою відповідальністю. Правовий обов’язок особи,засудженої за вчинення злочину реалізується в примусовій формі ,всупереч волі особи. С. Братусь писав, що відповідальність – це не обов’язок зазнавати наслідки,що виникають із правопорушення , а саме зазнавання їх в стані примусу [3, с.103]. Також думки дотримувався і Загородніков . Він зазначав ,що кримінальна відповідальність – це реальне застосування кримінально-правової норми ,виражене в негативній оцінці спеціальним органом держави – судом – поведінки особи,що вчинила суспільно небезпечне діяння , і в застосуванні до неї заходів державного примусу. У зміст кримінальної відповідальності входять призначення судом покарання і його виконання. Протягом терміну судимості особа продовжує нести кримінальну відповідальніст [4, с.39-40]. Відповідальність — це вже виконання під примусом обов’язку . Він може бути виконаний або не виконаний. Але коли настає відповідальність, тобто приводиться в дію апарат примусу , вибору у відповідальної особи нема ,- вона не може не виконати дій ,що складають зміст відповідальності ,яка реалізується [3,с 103].

О. Лейст зазначав, що визначення відповідальності як обов’язку відбувати теоретично неспроможне і практично безплідне. Воно логічно не бездоганне ,оскільки визначення дається через визначення [5 ,с. 595].

Поняття кримінальна відповідальність характеризується своїми видовими, визначальними ознаками. Ними є такі:

1) кримінальна відповідальність — це вид державного примусу, що виражається насамперед в осуді злочинця та його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень;

2)   вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) визначені тільки в кримінальному законі, передусім у санкції відповідної кримінально-правової норми;

3) кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень;

4) зазнавання таких обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов’язком суду та спеціально уповноважених на це органів держави;

5) кримінальна відповідальність можлива тільки за вчинення злочину, що виступає як підстава такої відповідальності [6,с. 28].

З урахуванням викладеного можна дати найбільш повне визначення поняття кримінальної відповідальності — це вимушене застосування до особи, яка вчинила злочин державного осуду,а також передбачених КК України обмежень особистого,майного чи іншого характеру,що визначається обвинувальним вироком суду і покладається на винного спеціальними органами держави.

Розрізняють такі аспекти кримінальної відповідальності: ретроспективний(негативний) і перспективний(позитивний).

Позитивна кримінальна відповідальність включає об’єктивні та суб’єктивні ознаки. До об’єктивних слід відносити наявність кримінально-правових встановлень (дозволів і заборон) і відповідну їм (правомірну) поведінку суб’єкта. До суб’єктивних — обов’язок суб’єкта діяти відповідно до цим встановлень. Позитивна кримінальна відповідальність реалізується в рамках кримінально-правових відносин.

Правомірна поведінка суб’єктів не вичерпує зміст кримінальної відповідальності в повному обсязі. Порушення кримінально-правових заборон накладає на суб’єкта обов’язок піддатися дії кримінально-правових заходів та реально перетерпіти передбачені в законі міри впливу.

Обов’язок суб’єкта бути відповідальним за вчинений ним злочин і перетерпіти передбачені законом міри — це негативна або ретроспективна (відповідальність за минулу негативну поведінку) кримінальна відповідальність.

Проте ця позитивна відповідальність піддана жорстокій критиці більшості вчених,адже вони вважають, що основна частина людей не скоює злочину не тому,що це може потягти кримінальну відповідальність , а через абсолютне несприйняття такої діяльності, яке суперечать їхнім поглядам,переконанням. При цьому не підлягає сумніву положення про те,що кримінальний закон справляє позитивну виховну дію, але все ж кримінальна відповідальність не може ототожнюватись із позитивною відповідальністю [7,с.101].

Негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність характеризується:

а) наявністю кримінально-правових заборон;

б) вчиненням діяння, передбаченого КК, що містить склад злочину;

в) реальним перетерпінням заходів, передбачених КК (об’єктивні ознаки);

г) обов’язком особи, яка вчинила діяння, передбачене КК, що містить склад злочину, піддатися заходам кримінально-правового характеру (суб’єктивна ознака).

Реалізується ретроспективна кримінальна відповідальність у рамках кримінально-правових, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих відносин [8,с.71].

Отже, у чинному КК України поняття кримінальної відповідальності не розкривається, тому у юридичній літературі її зміст та суть визначається неоднозначно, немає її єдиного розуміння. Її визначають як:

кримінальне покарання;

обов’язок особи, що скоїла злочин зазнавати заходів державного примусу;

це реальне застосування кримінально-правової норми;

осуд винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочин із призначенням покаранняя або без нього.

Але все ж кримінальна відповідальність — це вимушене застосування до особи, яка вчинила злочин державного осуду,а також передбачених КК України обмежень особистого, майного чи іншого характеру,що визначається обвинувальним вироком суду і покладається на винного спеціальними органами держави.

Також розрізняють ретроспективний і перспективний аспекти кримінальної відповідальності. Ретроспективна (негативна) відповідальність полягає у застосуванні до особи засобів державного примусу(покарання,передбаченого КК України), а перспективна (позитивна) відповідальність – у юридичному обов’язку особи підлягати дії кримінального закону у разі вчинення злочину в майбутньому.

Кримінальна відповідальність за свої характером є ретроспективною, яка встановлюється за минуле вчинення злочину. Багато науковців вважають,що кримінальна відповідальність не може ототожнюватись з позитивною, адже більшість людей не скоюють злочин не через те,що це може потягти кримінальну відповідальність, а через абсолютне несприйняття такої діяльності, але її превентивна та виховна функції сумніву не підлягають.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН І ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК З КРИМІНАЛЬНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

Аналіз кримінально-правових відносин дає змогу з’ясувати проблему кримінальної відповідальності в її дійсному правовому розумінні, виявити її сутність і зміст.

Кримінальні правовідносини є різновидом правових відносин і в цілому повинні відповідати формі та змісту останніх. У цих відносинах знаходять відображення найбільш суттєві функції кримінального права – регулятивної і охоронної ( в тому числі виховної та превентивної ), які взаємопов’язані , тісно переплітаються між собою і тому перебувають у єдності та взаємодії. [6, с.14-15].

Саме в цих правовідносинах виявляється сутність і зміст кримінального права та його інститутів, у тому числі й кримінальної відповідальності. У свою чергу зміст кримінально-правових відносин,їх структурні елементи значною мірою впливають на сутність і зміст кримінальної відповідальності й багато в чому їх визначають.

Обов’язковою умовою виникнення та існування кримінально-правових відносин є наявність кримінально-правової норми, яка становить зміст закону про кримінальну відповідальність ,що набув чинності і діє в часі й у просторі. Кримінально-правові норми,особливістю яких є визнання певних діянь,як злочинів і встановлення за них покарання,адресовані передусім громадянам(фізичним особам), які повинні дотримуватися заборон і приписів закріплених в законі ,й не вчиняти ці діяння, й одночасно – відповідно уповноваженим органам державної влади і їх службовим особам,на яких покладено обов’язок застосовувати кримінальний закон. Саме у кримінальному законі законодавець визначає у санкціях кримінально-правових норм вид та обсяг (розмір) так званої потенційної кримінальної відповідальності відносно необмеженого кола осіб у випадку вчинення ними суспільно небезпечних діянь, що визначені у диспозиції цієї норми як злочини [1, с.250-521 ].

Поняття кримінальної відповідальності відображує факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави.

Одні автори вважають, що ці правовідносини виникають з моменту вчинення злочину. На думку ж інших, вони виникають з моменту або порушення кримінальної справи, або притягнення особи як обвинуваченого, або навіть з моменту винесення обвинувального вироку чи набрання ним законної сили. Відповідь на це та інші питання залежить від розуміння того, що становлять собою ці правовідносини, який зміст їх структурних елементів, у чому виражається їх взаємодія, як співвідносяться кримінальна відповідальність та аналізовані правовідносини тощо.

Суб’єктами таких відносин, з одного боку, є особа, яка вчинила злочин, а з іншого — держава в особі насамперед органів дізнання, слідства і прокуратури.

З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею і державою виникають певні юридичні відносини, внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємні права і обов’язки.

Злочинець зобов’язаний зазнати осуду за вчинений злочин, а також позбавлень і обмежень, передбачених КК. Разом з тим він має право, щоб до нього була застосована саме та стаття КК, яка передбачає вчинене ним діяння; покарання було призначене лише в межах санкції цієї статті; враховані відповідні положення Загальної та Особливої частин КК ,а також гуманні принципи – справедливості, гуманізму ,рівності перед законом, на яких ґрунтується кримінальне законодавство.

У свою чергу держава має право надати негативно оцінку злочину та особі,яка його вчинила, а також застосувати до неї відповідні засобі державного примусу ,що містять обмеження особистого або майнового характеру,проте при цьому вона зобов’язана:

1) вирішити питання про притягнення особи винного до кримінальної відповідальності(чи звільнити від неї);

2) правильно кваліфікувати вчинене суб’єктом злочину суспільно небезпечне діяння;

3)призначити покарання (чи звільнити від нього) з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного,а також обставини,що обтяжують або пом’якшують покарання. Взаємні права і обов’язки сторін в аналізованих правовідносинах становлять їх юридичний зміст. Вони об’єктивно виникають з моменту вчинення злочину незалежно від того, виявлений злочин органами держави чи ні (доказом цього є хоча б те, що строки давності відповідно до ст. 49 КК починають обчислюватися саме з дня вчинення злочину). Процесуальні ж акти порушення кримінальної справи, притягнення особи як обвинуваченого або винесення обвинувального вироку не породжують і не створюють кримінально-правових відносин, а лише констатують їх, оскільки і до винесення цих актів між злочинцем і державою вже виникли реальні юридичні відносини.

Об’єктом таких правовідносин є ті особисті, майнові або інші блага особи, зменшення яких передбачається в санкції статті Особливої частини КК, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину, і які визначені обвинувальним вироком суду.

В подальшому, при відбуванні засудженим покарання, суб’єктами, що представляють державу в кримінально-правових відносинах, виступають органи, які відають виконанням призначеного судом покарання. Паралельно з кримінально-правовими тут виникають і розвиваються кримінально-виконавчі правовідносини.Кримінальні правовідносини, за загальним правилом, існують протягом усього часу відбування засудженим покарання та ще якийсь час після його відбуття — до моменту погашення або зняття судимості (ст. 89 КК). Проте кримінально-правові відносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі. Підстави такого припинення можуть бути різними, наприклад, смерть особи, перебіг строків давності (статті 49 і 80 КК), звільнення особи від кримінальної відповідальності (статті 45-48 КК) , видання акта амністії або помилування (статті85-87КК).Кримінальна відповідальність протікає в рамках кримінально-правових відносин, проте їх часові межі є різними. Так, кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання. Такий погляд на момент виникнення і припинення кримінальної відповідальності не є загальновизнаним у науці кримінального права [8, с. 29-30].

Багато хто з дослідників,зокрема і Л. Кривоченко, вважають,що кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення злочину [9, с. 7], інші, наприклад , Я. Брайнін , — з моменту притягнення особи в якості обвинуваченого [10,с 27-28] та деякі інші погляди.

Досить спірною є точка зору,про те, що вона виникає з моменту вчинення злочину . Можем припустити,що виявлено труп людини ,але вбивця невідомий, так як і який вид вбивства мав місце. Можлива відповідальність і за ст..115 КК України, а може і за ст.. 116 чи 117 КК України.

Поширеною є точка зору ,яка відображена у рішенні Конституційного суду від 27.10 1999 р. в справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність).

1. В аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України треба розуміти так:    1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

 1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину [ 11] .

Тобто кримінальна відповідальність настає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили, і тому інші погляди щодо цього питання фактично втратили практичне значення.В різний спосіб визначають і закінчення кримінальної відповідальності: момент припинення кримінально-правових відносин, відбуття покарання, погашення або зняття судимості. Однак якщо під кримінальною відповідальністю розуміти зазнавання засудженим обмежень своїх прав і свобод, покладених на нього спеціальними органами держави, то очевидно, що кримінальна відповідальність має місце лише протягом часу відбування призначеного судом покарання. Тому, момент припинення такого відбування покарання і визначає кінцевий момент кримінальної відповідальності. Після цього особа, за загальним правилом, знаходиться ще в статусі такої, яка має судимість, що тягне за собою певні загальногромадянські і кримінально-правові наслідки[6, с.30]. Отже, для того, щоб визначити зміст, сутність кримінальної відповідальності необхідно проаналізувати кримінально-правові відносини,адже саме в цих відносинах вона знаходить свою реалізацію. До суб’єктів відносяться держава і особа винний у вчиненні злочину; об’єктом є особисті, майнові або інші блага особи, зменшення яких передбачається в санкції статті Особливої частини КК, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину, і які визначені обвинувальним вироком суду; а юридичним змістом цих відносин є взаємні права і обов’язки суб’єктів.

Також ці відносини важливі для з’ясування меж кримінальної відповідальності,яка виникає з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду і закінчується, за загальним правилом, у момент погашення та зняття судимості.



РОЗДІЛ 3. ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхідно відповісти на три запитання:

1) як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин?

2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності?

3) на якій правовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

При відповіді на перше запитання йдеться про філософсько-етичне обґрунтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому суспільство і держава мають право докоряти людині, яка вчинила злочин,і на чому засновано такий докір? Відповідь на друге та третє запитання потребує з’ясування того, що є фактичною і юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.

Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як особа, наділена свідомістю і волею, повинен бути здатен співвідносити свою поведінку з вимогами правових норм і тільки тому може підлягати кримінальній відповідальності за порушення чи недодержання їх вимог. Проте, аби обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати зазначені вимоги. У зв’язку з цим слід з’ясувати, якою мірою взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його.

З точки зору діалектичного детермінізму, людина, опинившись перед

вибором: учинити злочин або утриматися від нього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, схильностей, потреб, інтересів тощо. Навряд чи правильно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фатальним чином визначають її поведінку.

Злочин, учинений людиною, є причинно пов’язаним як з її свідомістю, так і з оточуючою її об’єктивною дійсністю. Зовнішні обставини безперечно впливають на поведінку особи, але лише переломлюючись через її внутрішні психічні настанови, свідомість. Саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як їй вчинити у даній конкретній ситуації. Проте підстава для етичного і правового засудження злочину і особи, яка його вчинила, є лише в тому разі, якщо ця особа мала об’єктивну можливість обрати з наявних варіантів поведінки (хоча б із двох) незлочинний спосіб досягнення постановлених цілей. Таким чином, наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є філософсько-етичним обґрунтуванням кримінальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки. В такому випадку кримінальна відповідальність спроможна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим сам є чинником, що детермінує їх поведінку в майбутньому.

Отже, якщо людина свідомо обирає злочинний варіант поведінки, маючи можливість учинити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також запобігання вчиненню злочинів як з боку даної особи, так і інших осіб [6, с.31-32 ].

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом [12]. У цьому положенні закону міститься відповідь на запитання: за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності? Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК.

Варто зазначити,що й аналогічні або близькі за своїм змістом підстави кримінальної відповідальності наведені в КК багатьох зарубіжних країн,зокрема Польщі, Латвійської республіки,Російської Федерації та інших.

У частині 2 ст. 2 відтворюється конституційне положення про презумпцію невинуватості, яке відповідає ч.1 ст.62 Конституції України, де зазначено,що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [13].

З прийняттям нового КК України у 2001 році науковці зосередились на дослідження саме такого визначення підстави кримінальної відповідальності ,як містить цей кодекс . Бо у період дії попереднього КК Української РСР від 1960 р. існували такі погляди на те,що є підставою кримінальної відповідальності, серед них,як зазначає Є. Фесенко привертають увагу такі позиції:

вина,винуватість, особливі властивості злочинця тощо;

склад злочину;

вчинення злочину;

вчинене діяння,що містить склад злочину.

Перший погляд не був вдалим і не знайшов підтримки в наступних дослідженнях . Решта позицій залишається предметом дискусії

Отож, науковці зосередившись на дослідженні саме такого визначення підстави кримінальної відповідальності ,яка зазначена в КК України звертають увагу на своєрідну дуалістичність законодавчої позиції ,але по-різному тлумачать її зміст ,вживають різну термінологію ,крім того здійснюють спроби визначення єдиної підстави кримінальної відповідальності [14 , с.76-77].

Так, В. Тихий у загальнотеоретичному аспекті дослідив цю проблему і в результаті фактичною підставою кримінальної відповідальності визнав вчинення особою суспільно небезпечного діяння,яке містить склад злочину ,передбаченого законом, а склад злочину — нормативно-правовою підставою кримінальної відповідальності [15, c.50].

Ю. Баулін в підручниках ,виданих на базі нового кодексу ,акцентував увагу на тому,що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину. А в межах цієї підстави можна виділити її фактичну сторону – вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, і юридичну – передбаченість такого діяння як складу злочину в КК України [16, с.35 ].

А. Андрушко та І. Давидович наголошують ,що кримінальна відповідальність виникає у випадку,коли ознаки діяння та ознаки,передбачені у кримінальному законі, збігається ,отже ,можна вести мову про «сукупну» підставу такої відповідальності – фактичну та правову [17, с.10-15].

Тож у межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну та юридичну сторони(умови). Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — передбаченість такого діяння як складу злочину в КК України. Підставою кримінальної відповідальності є повна відповідність фактичної і юридичної сторін учиненого суспільно небезпечного діяння. Відсутність хоча б однієї із сторін свідчить і про відсутність підстави кримінальної відповідальності.

Визнання суспільно небезпечного діяння фактичною підставою кримінальної відповідальності означає ,що законодавець пов’язує кримінальну відповідальність тільки з конкретним актом поведінки особи ,що знаходить своє вираження у суспільно небезпечному діянні у формі дії чи бездіяльності. Суспільно небезпечне діяння характеризується певною сукупністю ознак : має бути конкретним, усвідомленим ,вольовим у суспільно небезпечним актом поведінки особи.

Конкретність означає, що воно є індивідуалізованим актом поведінки особи,що відбувається в певній обстановці, місці ,часі і знаходить своє вираження в конкретній дії чи бездіяльності.

Усвідомленість означає,що особа розуміє як фактичні,так і соціальні якості й риси вчинюваного нею діяння чи має потенційну можливість свідомо контролювати свою поведінку. У випадках коли акт поведінки не контролюється її свідомістю ( наприклад дії душевнохворих неосудних осіб , така поведінка не може розглядатись як діяння у кримінально-правовому сенсі.

Діяння має бути актом вольової поведінки, тобто проявом волі особи , коли вона діє з відповідних мотивів, здійснює певну мету на підставі прийнятого нею рішення і при цьому здатна обирати той чи інший варіант поведінки,тобто керувати своїми діями.

Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що воно заподіює істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу її заподіяння.

Також суспільно небезпечне діяння має бути вчинене фізичною осудною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності, тобто суб’єктом злочину [1, с.255- 256].

Юридична сторона підстави кримінальної відповідальності полягає в тому,що вчинене суспільно небезпечне діяння містить склад злочину, передбаченого КК України. Тобто для встановлення у вчиненому суспільно небезпечному діянні конкретного складу злочину як юридичної умови підстави кримінальної відповідальності, його елементів та ознак слід з’ясувати зміст диспозиції статті Особливої частини КК України, в якій встановлено кримінальну відповідальність за відповідний злочин, а також певних статей Загальної частини КК України, в яких визначаються ті чи інші загальні ознаки чи елементи, властиві всім конкретним складам злочинів.

Але чинний КК України нормативно-правового визначення поняття складу злочину не містить, що є прогалиною у нормативно-правовому регулюванні підстави кримінальної відповідальності. А це негативно впливає на практику застосування кримінального законодавства щодо встановлення у кожному конкретному випадку підстави кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів, їх розмежування та ін. На думку М. Панова, цей недолік можна усунути шляхом доповнення ст.2 КК України текстом закону в такій редакції:

2. Склад злочину є системою обов’язкових об ’єктивних і суб’єктивних ознак, зазначених у Кримінальному кодексі, які в сукупності визначають суспільно небезпечне діяння як злочин (ч.2 ст.2).

3. Склад злочину (його елементи й ознаки) визначається в диспозиції відповідної статті(частин статті) Особливої частини КК України, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинене суспільно небезпечне діяння, а також у статтях Загальної частини КК України (ч.3 ст.2).

Запропоновані новели ліквідували б існуючі прогалини у правовому регулюванні підстави кримінальної відповідальності, а також впорядкували реально існуючі інтегративні зв’язки між нормами Загальної та Особливої частини КК України, що надало б системі норм кримінального законодавства більшої логічної стрункості й нормативно-правової визначеності[1, с.258-259 ].

Кримінальна відповідальність, як уже відзначалося, — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція виражається у певному правозастосовному акті органу держави, а саме — в обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим у науці кримінального права також розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки складу злочину, а процесуальною — обвинувальний вирок суду[6, с.34]. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду[12].

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності виділяють її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — передбаченість такого діяння як складу злочину в КК України. І при визначенні підстави кримінальної відповідальності суд повинен встановити повну відповідність фактичної і юридичної сторін.

Окрім цього в науці кримінального права розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною – обвинувальний вирок суду.

РОЗДІЛ 4. ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Науковці визначають два аспекти відповідальності – позитивної(перспективної) та негативної(ретроспективної), тож і відповідно до них виділяють форми реалізації кримінальної відповідальності.

Умовно можна виділити три форми реалізації позитивної (перспекти-

вної) кримінально-правової відповідальності людини:

а) добровільне використання людиною свого суб’єктивного права, передбаченого нормою закону про кримінальну відповідальність (КК України). Мотиви такої поведінки людини можуть бути різними;

б) добровільне виконання людиною покладеного на неї кримінально-правового обов’язку;

в) добровільне дотримання людиною кримінально-правової заборони [18, с.570].

Сутність негативної (ретроспективної) кримінально-правової відповідальності людини виявляється у формах її реалізації, які визначені чинним кримінальним законодавством або випливають із його змісту, а також виокремлені в доктрині кримінального права. Форми реалізації кримінально-правової відповідальності людини розкривають, кожна своєрідно, зміст її кримінально-правової відповідальності.

Під формою негативної (ретроспективної) кримінально-правової відповідальності людини слід розуміти передбачений чинним КК України спосіб застосування норми (норм) кримінального законодавства до особи, яка вчинила злочин[19, с.62].

Залежно від того, чи поєднується здійснений в обвинувальному вироку суду державний осуд злочинця із застосуванням до нього заходів кримінально-правового впливу, а також від того, який саме із зазначених заходів фактично застосовано до злочинця, можна виокремити такі передбачені КК форми реалізації ретроспективної кримінальної відповідальності.

Перша форма (так би мовити, найбільш ліберальна) означає винесення обвинувального вироку суду, а отже, здійснення державного осуду злочинця, що однак не поєднується з призначенням злочинцю будь-якого заходу кримінального покарання. Інакше кажучи, це кримінальна відповідальність у її «чистому» вигляді, «не обтяжена» (за винятком четвертого випадку) заходами кримінально-правового впливу. Виокремлення розглядуваної форми реалізації кримінальної відповідальності ґрунтується на використанні у чинному КК термінологічного звороту «звільнення від покарання».

У КК 2001 року передбачені, зокрема, випадки, коли суд взагалі не призначає винному покарання:

1) втрата особою, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, суспільної небезпеки внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (ч. 4 ст. 74 КК);

2) закінчення визначених у ст. 49 КК строків давності (ч. 5 ст. 74 КК);

3) захворювання особи, яка вчинила злочин, до постановлення вироку на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК);

4) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості неповнолітнім, до якого з урахуванням його щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки застосовуються примусові заходи виховного характеру, а не покарання (ст. 105 КК).

Друга форма реалізації кримінальної відповідальності передбачає винесення обвинувального вироку суду, яким злочинцю призначається конкретна міра покарання і в якому водночас міститься рішення суду про (умовне або безумовне) звільнення особи віл відбування призначеного їй покарання. Маються на увазі, зокрема, такі ситуації:

1) зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання у вигляді позбавлення волі (ч. 5 ст. 72 КК);

2) звільнення від відбування покарання з випробуванням, у тому числі неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (статті 75-79, 104 КК);

3) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (статті 80, 106 КК);

4) непридатність до військової служби військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання у дисциплінарному батальйоні (ч. 3 ст. 84 КК).

Нарешті, третя (найбільш репресивна) форма реалізації кримінальної відповідальності полягає в тому, що суд в обвинувальному вироку призначає злочинцю покарання та ухвалює рішення про його реальне відбування, а засуджений відбуває (повністю або частково) призначене йому покарання і перебуває в особливому правовому становищі, що тягне загальноправові та кримінально-правові наслідки, — стані судимості. Тільки погашенням або зняттям судимості кримінальна відповідальність у розглядуваній формі, як, до речі, і в попередній формі, завершується у повному обсязі, вичерпує себе.

Чинний КК передбачає можливість зміни покарань, які засуджені реально відбувають, а також можливість звільнення засудженого від подальшого відбування покарання (зокрема, ч. 3 ст. 57, частини 2 і 3 ст. 74, статті 82, 83, частини 2 і 3 ст. 84, статті 85, 86, ч. 2 ст. 87 КК). Зазначені заходи кримінально-правового впливу немислимі без призначення покарання, позбавлені самостійного характеру, а тому мають розглядатись не як окрема форма реалізації кримінальної відповідальності, а в межах покарання як третьої форми реалізації кримінальної відповідальності [20, с.102-105].

Отже, оскільки виділяють позитивний та негативний аспекти кримінальної відповідальності,то відповідно до них і виділяють форми реалізації кримінальної відповідальності.

Виділяють три форми реалізації позитивної (перспективної) кримінально-правової відповідальності людини:

а) добровільне використання людиною свого суб’єктивного права, передбаченого нормою закону про кримінальну відповідальність (КК України). Мотиви такої поведінки людини можуть бути різними;

б) добровільне виконання людиною покладеного на неї кримінально-правового обов’язку;

в) добровільне дотримання людиною кримінально-правової заборони.

Щодо реалізації ретроспективної кримінальної відповідальності виділяють такі три форми:

1)засудження винного виражене в обвинувальному вироку суду не пов’язане із призначенням йому кримінального покарання;

2)засудження особи поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання від реального відбування якого вона звільняється;

3)відбування призначеного винному покарання.

ВИСНОВКИ

Правильне теоретичне вирішення кримінальної відповідальності має важливе практичне значення, оскільки воно пов’язане із завданнями зміцнення законності держави. Проблема обґрунтування кримінальної відповідальності є основою забезпечення дотримання прав людини з одного боку та інтересів держави з іншого. Проблема підстави кримінальної підстави є важливою у кримінальному праві, адже від її вирішення залежить доля людини.

В ході дослідження я з’ясувала, що у чинному КК України поняття кримінальної відповідальності не розкривається, тому у юридичній літературі її зміст та суть визначається неоднозначно, немає її єдиного розуміння. Її визначають як:

кримінальне покарання;

обов’язок особи, що скоїла злочин зазнавати заходів державного примусу;

це реальне застосування кримінально-правової норми;

осуд винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочин із призначенням покаранняя або без нього.

Але все ж найповнішим є таке визначення поняття кримінальної відповідальніості, що являє собою вимушене застосування до особи, яка вчинила злочин державного осуду,а також передбачених КК України обмежень особистого, майного чи іншого характеру,що визначається обвинувальним вироком суду і покладається на винного спеціальними органами держави.

Також розрізняють ретроспективний і перспективний аспекти кримінальної відповідальності. Ретроспективна(негативна) відповідальність полягає у застосуванні до особи засобів державного примусу(покарання,передбаченого КК України), а перспективна(позитивна) відповідальність – у юридичному обов’язку особи підлягати дії кримінального закону у разі вчинення злочину в майбутньому.

Кримінальна відповідальність за свої характером є ретроспективною, яка встановлюється за минуле вчинення злочину. Багато науковців вважають,що кримінальна відповідальність не може ототожнюватись з позитивною, адже більшість людей не скоюють злочин не через те,що це може потягти кримінальну відповідальність, а через абсолютне несприйняття такої діяльності, але її превентивна та виховна функції сумніву не підлягають.

Для того, щоб визначити зміст, сутність кримінальної відповідальності я проаналізувала кримінально-правові відносини,адже саме в цих відносинах вона знаходить свою реалізацію. До суб’єктів відносяться держава і особа винний у вчиненні злочину; об’єктом є особисті, майнові або інші блага особи, зменшення яких передбачається в санкції статті Особливої частини КК, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину, і які визначені обвинувальним вироком суду; а юридичним змістом цих відносин є взаємні права і обов’язки суб’єктів. Також аналіз кримінально-правових відносини необхідний для визначення меж кримінальної відповідальності,яка виникає з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду і закінчується, за загальним правилом, у момент погашення та зняття судимості.

відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності виділяють її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — передбаченість такого діяння як складу злочину в КК України. Але при аналізі юридичної сторони визначила,що чинний КК України нормативно-правового визначення поняття складу злочину не містить, що є прогалиною у нормативно-правовому регулюванні підстави кримінальної відповідальності. А це негативно впливає на практику застосування кримінального законодавства щодо встановлення у кожному конкретному випадку підстави кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів

І при визначенні підстави кримінальної відповідальності суд повинен встановити повну відповідність фактичної і юридичної сторін. Відсутність хоч однієї із них,свідчить і про відсутність підстави кримінальної відповідальності.

Окрім цього в науці кримінального права розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною – обвинувальний вирок суду.

оскільки виділяють позитивний та негативний аспекти кримінальної відповідальності,то відповідно до них і виділяють форми реалізації кримінальної відповідальності.

Виділяють три форми реалізації позитивної (перспективної) кримінально-правової відповідальності людини:

а) добровільне використання людиною свого суб’єктивного права, передбаченого нормою закону про кримінальну відповідальність (КК України). Мотиви такої поведінки людини можуть бути різними;

б) добровільне виконання людиною покладеного на неї кримінально-правового обов’язку;

в) добровільне дотримання людиною кримінально-правової заборони.

Щодо реалізації ретроспективної кримінальної відповідальності виділяють такі три форми:

1)засудження винного виражене в обвинувальному вироку суду не пов’язане із призначенням йому кримінального покарання;

2)засудження особи поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання від реального відбування якого вона звільняється;

3)відбування призначеного винному покарання.